Емоційне вигорання педагогів
Британська статистика говорить нам: половина педагогів іде з професії протягом перших п’яти років роботи. Причин багато: працювати із сучасними дітьми непросто, батьки часто вимогливі й нетерплячі, система освіти постійно реформується, а керівництво чекає блискучих результатів негайно.
Багато педагогів скаржаться, що не встигають відновити сили навіть під час відпустки.
Як визначити тяжкість?
У вигорання є три фази.
Інкубаційний період починається оптимістично: піднесений настрій, ейфорія, повна віддача справі.
Якщо це робота з людьми, то виникає або почуття всемогутності, або навпаки — бажання максимально дистанціюватися від людей.
Далі настає стенічний синдром — зникає почуття гумору, людина може стати дратівливою і реагувати агресивно там, де б раніше пожартувала чи адаптувалася до змін. Також ви можете відчути, що починаєте економити сили. Але в умовах браку ресурсу до нас, як правило, приходять несподівані ідеї, які допомагають економити сили, час, матеріали, кошти.
Друга фаза — астенічний синдром. Сили на злість вже немає. Ви можете відчути апатію, безсилля, часто плакати.
Фаза дезорганізації — тут може знадобитися супровід лікарів.
Де шукати вихід?
Часто можна постерігати певну подвійність: з одного боку людина, хоче бути наповненою і здоровою, з другого — є якась частина, якій вигідно перебувати в стані «бідолашечки». У психології є такий термін, уведений ще Фрейдом, — «вторинна вигода» від стану, від хвороби.
І перш ніж замислитися над тим, як накопичити сили і де їх брати, важливо зробити внутрішній вибір: «Я вибираю життя. Я вибираю реалізацію. Достаток. Щастя». Цей наш внутрішній намір часто допомагає «вибрати шлях».
У будь-якій кризовій ситуації в людини може простежуватися 4 реакції:
· міняти,
· прийняти,
· дратуватися (роздратування — це активно-агресивна реакція),
· нити і вимагати допомоги (пасивно-агресивна реакція).
Ми змінюємо свою реальність чи приймаємо існуючі обмеження, коли відчуваємо себе дорослими і беремо відповідальність за себе і свої прояви. Нити і дратуватися — це реакція нашої внутрішньої дитини, яка продовжує чекати порятунку і турботи.
Дві хвилини тиші
Вправа 1. Спробуйте метафору: уявіть себе величезним — розміром від землі до неба і широким, як океан. Відчуйте цю міць всередині. Можливо, проговорити: «Я дорослий. Я впораюсь».
Це той стан, у якому ми приходимо до дітей. Тоді вони можуть спертися на нашу силу, на нашу стійкість. Тоді вони впевнені в нашій авторитетності. Тоді нам не так страшно, якщо хтось кине краплю бруду — наш величезний океан здатен її розчинити.
Коли ми вигораємо — вимикаємо чутливість і перестаємо емпатувати.
Вправа 2 «Що я зроблю сьогодні для себе, щоб залишатися людиною, яка відчуває?»
Це можуть бути маленькі дії. А для того щоб ми могли засвоювати нову інформацію і перерозподіляти вже отриману, нам потрібно (точніше, це потрібно частині нашого мозку під назвою гіпокамп), як мінімум, дві хвилини тиші на день.
Як накопичити сили?
Коли ми починаємо вигорати, основне завдання — увімкнути «тумблер», що може дати нам емоційний ресурс. Для накопичення сил у нас є такі ресурси:
· Тілесний — фізична активність і тілесні відчуття;
· Аудіальний — музика або тиша;
· Візуальний — споглядання живих пейзажів або картин, перегляд кіно;
· Нюховий — приємні запахи;
· Смаковий — смачна їжа, солодощі;
· Відносини — теплі зустрічі зі світлими людьми, друзями;
· Інтелект — отримання нових знань;
· Інтуїція — медитації, духовні практики, молитви.
Зазвичай ми постійно використовуємо один-два канали. Є секрет: найбільше для нас енергії — у незадіяному каналі. Якщо під час семінару я використовую, в основному, канал мовлення, канал інтелекту, канал відносин, то відпочити можу в каналі тіла — прогулянки, танці, смак і… у мовчанні. Якщо ми задіємо невикористаний канал, то накопичуємо сили швидше.
Автор: Світлана Ройз